14 листопада виповнюється 105 років від дня народження видатного українського поета Андрія Малишка. Творчість письменника починалась у сумнозвісні 30-ті рр., коли українська література зазнала великих інтелектуальних втрат, а цензура тоталітарного режиму була особливо жорсткою. Протягом 1935-1940 рр. побачили світ вісім поетичних збірок А.Малишка: «Батьківщина»(1936), «Лірика»(1938), «З книги життя»(1938) та інші. Помітне місце у ранній творчості поета займають описи природи та простих трудівників. Також письменник постійно звертається до теми усної народної творчості. В поемах «Кармелюк», «Дума про козака Данила» герої змальовані у найдраматичніші моменти життя. В 1941 р. Малишко підготував збірку балад і пісень « Запорожці», яка так і не була опублікована через початок Другої світової війни.

Восени 1918 р. внаслідок глибоких соціально-економічних, політичних, національних протиріч, загострених до краю програшем у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія розпалася. Активізувався національно-визвольний рух у західноукраїнських землях. На політичній карті Європи з'явилися нові суверенні держави: Австрійська республіка (12 листопада), Західноукраїнська Народна республіка (13 листопада), Чехословацька республіка (14 листопада), Угорська республіка (16 листопада), Королівство сербів, хорватів і словенців (1 грудня, з 1929 р. Югославія) та інші.

День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. З нагоди святкування цієї знаменної дати колектив Науково-технічної бібліотеки взяв участь у презентації сучасної української книжкової продукції «Сторінками української книги», яка відбувалася в рамках відзначення в області Дня української писемності і мови у приміщенні фортечної галереї «Бастіон».

Мова — це велике національне надбання, коштовний скарб із могуття інтелекту і криці моралі, це пісня душі, покладена на слова. У ній досвід, мрії і сподівання мільйонів людей, об'єднаних в єдине ціле — народ. Українська мова функціонує як національна мова українського народу в Україні. Поза її межами наша мова в усній формі поширена в Росії, Молдові, Білорусі, Казахстані. Крім того, українською мовою користуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.

Цими поетичними рядками сформувала своє життєве кредо придністровська поетеса Орися Яхневич. Її вірші є своєрідною поетичною молитвою, що дивують життєрадісністю і сяйливою простотою. Як відзначав прикарпатський літератор Євген Баран: «Мене захоплюють ці книжки життєстверджувальним пафосом і любов’ю. Власне, тими рисами, які сьогодні люди чомусь приховують (я не вірю, що вони позбавлені цих відчуттів).

Організація Об’єднаних Націй (ООН), згідно ст. 13 Статуту ООН, покликана сприяти міжнародному співробітництву в галузі прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії. ООН приймає рекомендації, ухвалює рішення, скликає міжнародні конференції, готує проекти конвенцій, здійснює дослідження, надає консультативну та технічну допомогу окремим країнам. Фактично усі головні і значна частина допоміжних органів ООН тією чи іншою мірою займаються питаннями прав людини. Одним із головних органів ООН є її Генеральна Асамблея, на яку покладена відповідальність за виконання функції зі сприяння загальній повазі і дотриманню основних прав і свобод людини.

Пилип Орлик – державний і політичний діяч, дипломат, полководець, публіцист, поет, полеміст, автор першого у світі конституційного твору – основного, найголовнішого закону держави, який виступає як джерело права, - без сумніву, належить до найбільш яскравих постатей не лише української, а й загалом європейської історії першої половини ХVІІІ ст. Людина, наближена до легендарної особистості епохи – гетьмана І. Мазепи, людина, що вільно спілкувалася з правителями багатьох країн Західної та Центральної Європи, турецькими султанами і кримськими ханами, що тримала у руках важелі європейської дипломатії, велична за своїми замислами і трагічна за своєю долею, - таким постає український гетьман у спогадах та листуванні сучасників, зі сторінок документальних джерел, у зразках епістолярної спадщини, працях не одного покоління науковців.

Жодна подія ХХ століття не може зрівнятися з Другою світовою війною за тими впливами, які вона вчинила на хід історичного поступу. Полотно історичної пам’яті народу зіткане з мільйонів епізодів, що відклались у спогадах, помережене трагічними і радісними подіями, на які такою багатою виявилася воєнна доба. Пам’ять про війну є духовно-історичним надбанням нашого народу, яке, з одного боку, витворює підвалини його самодостатності й самобутності, а з іншого, - органічно інтегрує його в загально цивілізаційний потік, підносить до рівня інших народів, які активно творили історію.

Україна – земля прапращурів і наших батьків, земля героїчного народу, що має древню історію, переповнену драматизмом, славою і вічним прагненням до волі. Наші предки зберегли і нам передали неоціненні скарби: не тільки землю й те, що є в ній і на ній, а й мову, пісні, звичаї – все те, що ми звемо нашим рідним, українським.

Українські землі протягом двох з половиною століть перебували під гнітом монголо-татарських завойовників.Щорічно турки забирали в неволю тисячі українців, які зазнавали нелюдських страждань. В боротьбі проти турецько-татарської навали, проти польської шляхти, український народ створив свої збройні сили – козацтво. Центром його в ХV столітті стала Запорізька Січ. Військова дисципліна на Січі була заснована на принципах людської гідності. Дуже важливим було побратимство, сумлінне, чесне до своїх обов’язків. Мабуть, через віки до нас дійшов шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі від копит ординців, бій, як блискавка, як межа між життям і смертю, між минулим і майбутнім нашого народу…