Воно приходить до нас щороку, сонцесяйне, заквітчане і дуже щире – Свято Матері. Приходить у другу неділю травня, коли сонце своїм промінням зігріває весняну землю, коли природа оживає і дарує свої неповторні барви. Все це нагадує, що настав час привітати найдорожчу людину у світі – матусю. Не треба приховувати в цей день добрих слів, не треба соромитися чистих сліз вдячності. Треба зібрати їх у щирий віночок подяки нашим матерям. Велика чарівна країна, з якої приходять усі люди, та в яку ніколи не можна повернутись назад, зветься Дитинством. І дарує нам в тій країні тепло й ласку найдорожча людина – Мама. Це вона береже, пестить, виховує свою дитину. Її любов має початок, та не має кінця. Тому кожний з нас з дитинства несе в своїй душі єдиний і неповторний образ – образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що. Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково – від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері. У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні – цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99. Історія свята така: у 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів. Її старання увінчалися успіхом – в 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. Хоча по суті це – свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама – найголовніша людина. В Україні День матері святкували з 1929 року. Ініціатором впровадження Дня матері була Олена Кисилівська, редактор тижневика «Жіноча доля». Але з часом про це свято було забуто, і лише в 1999 році згадали про нього. В 2013 році День матері ми святкуємо 12 травня. З нагоди цього свята зі студентами Інституту інженерної механіки відбувся літературно-мистецький вечір «Мамо рідна, хай святиться ім’я твоє». Присутні мали змогу ознайомитися з художніми творами класиків української поезії, в яких оспівується образ Матері. В цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам з їх святом. Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість. Для вас, любі матусі, найкращі квіти, найщиріші побажання, найніжніші поцілунки! невинним цвітом повниться земля, Всміхнулось сяйво зелен-руті й дневі, й усіх нас ласка Божа звеселя. весніють в душах матерів сади... Сховаю щем свій: люба ненько, де ви? Промінчиком з небес зійдіть сюди... бо дітям мама — пісня золота. Дзвенить сльоза, в ній спогади колишні, де кожна мить — Голгофи висота. На долівку ляга з вікна... Твої чорні шовкові коси Припорошила вже сивина. Легкі зморшки обличчя вкрили - Це життя трудового плід. Але в кожному русі - сила, В очах юності видно слід. Я таку тебе завжди бачу, Образ в серці такий несу - Материнську любов гарячу І твоєї душі красу. Я хотів би, як ти, прожити, Щоб не тліти, а завжди горіть, Щоб уміти, як ти, любити, Ненавидіть, як ти, уміть. Ластівко добра і теплоти, Я для тебе був і є дитина, І для мене найдорожча ти. Доки в грудях буде серце битись, Втратити тебе я так боюсь. Я на тебе хочу надивитись, За здоров’я Богу помолюсь. Скільки ти зазнала горя й муки У своєму нелегкім житті! Я цілую ці дбайливі руки, Мозолисті, вмілі, золоті. Хай поля-лани зерняться житом І вруняться колосом без меж, Скільки я на світі буду жити, Ти в моєму серці не помреш! Доки в грудях буде серце битись, Втратити тебе я так боюсь. Я на тебе хочу надивитись, І чомусь ніяк не надивлюсь. Знай, що пізно чи рано я вернусь на поріг. Обійму міцно-міцно горем згорблений стан, Задивлюсь в твої очі, розцілую вуста. Жаль, що зцілить не зможу ран глибоких душі. Про одне тебе прошу - ти себе бережи. Виглядай мене, мамо, болем серце не край. Я на крилах нестимусь у наш сонячний рай. Через хащі і морок, перешкоди й біду - Все здолаю, все зможу, а до тебе прийду. Чебрецеве повітря, споришеві стежки, Я до вас першим вітром прилечу навпрошки. Чую пісню дитинства з дорогого села, Звідкіля мене доля у світи повела. В снах вже маряться квіти у дворі під вікном, Добротою повиті й материнським теплом. Оживе біла хата, скресне піснею гай, Тільки б ти не хворіла… Вже лечу - зустрічай. |
|||