І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни…
В. Симоненко
Минають роки, відлітаючи у вічність… Все далі і далі відходять від нас грізні та важкі роки Другої світової війни, але не згасає пам’ять про тих, хто ціною власного життя захистив нашу країну від гітлерівської агресії.
Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства. Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі й боролися проти тоталітарних режимів. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир.
Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.
Саме тому виставка-реквієм, організована до Дня пам’яті та примирення, до 75-ї річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні має назву « Є в кожній пам’яті і біль, і вдячність….». Література, представлена на виставці, висвітлює причини виникнення Другої світової війни, відтворює широку панораму подій від початку війни в 1939 році до капітуляції нацистської Німеччини. Також презентовано дослідження істориків, спогади безпосередніх учасників війни. Майже сім мільйонів солдат в семи арміях – такий фронт виставила Україна в боротьбі проти нацизму. Українці, що походили з різних куточків України та світу, воювали в Червоній армії, УПА, Війську польському, Французьких, Британських, Канадських збройних силах та армії США. Вони були партизанами, служили як у допоміжних формуваннях, так і на передовій. Заслуговують на увагу спогади та роздуми українського публіциста і громадського діяча Федора Пігідо-Правобережного «Велика Вітчизняна війна» про події в Україні у 1941-1945рр. Перше видання вийшло друком у 1954р. в Канаді, однак з того часу книжка була недоступна в Україні. Та ці мемуари подають унікальну інформацію, розвінчують чимало стереотипів і міфів про те, що в СРСР довгі десятиліття було заведено називати «Великою Вітчизняною війною». Автор був свідком злочинів обох тираній – як гітлерівської так і сталінської. І задокументував у своїх спогадах ту суму страждань і горя, які випали, зокрема, на долю населення України, яке звільнилось від сталінської тиранії, потрапило під кований чобіт нацистського «визволителя», а тоді знову в «обійми» східного тирана, помста якого перевершила всяку можливу уяву.
Ось декілька шокуючих фактів, які показують нелюдські злочини комуністичного режиму, заподіяні при виконанні й перевиконанні сталінської політики «спаленої землі», коли комуністична влада втікала на схід. Здійснюючи тотальне нищення харчових запасів, та влада по суті кидала населення напризволяще, себто на голод, від якого вимирали сотні тисяч жителів Харкова, Києва та інших міст.
В книзі показано і більш трагічні речі, наприклад знищення комуністами безневинного населення. В Запоріжжі було висаджено у повітря Дніпрогес, і про це не знали ні цивільне населення, ні навіть знизу розташовані військові частини. В Дніпропетровську висадили хлібокомбінат разом з робітниками. В Одесі затопили приморські квартали разом з жителями, а поранених червоноармійців скинули в море разом з санітарними машинами. З Харкова вивезли сотні представників інтелігенції для того, щоб спалити в закритому будинку. В Умані живими замурували людей в льоху.
Історію Бабиного Яру – однієї з найбільш вражаючих людських трагедій, висвітлено у книзі «Бабин Яр: історія і пам’ять» за редакцією В. Гриневича та П.-Р. Магочія. Не залишать байдужими наших читачів такі видання як збірник «Друга світова війна: спогади і погляди фронтовика» В. Шпарика, «Ялта. Ціна миру» С. Плохія, «Від рейхстагу до Іводзіми: у полум'ї війни. Україна та українці у Другій світовій» Я. Примаченко, В. В’ятровича та багато інших. Книга-сповідь нобелівського лауреата 2015 року Світлани Алексієвич «У війни не жіноче обличчя» – це документ людської пам’яті, запис історій жінок, яким війна дала в руки зброю для захисту рідної землі від фашизму. Це дослідження духовного світу жінок, що виживали в нелюдських умовах війни.
Сподіваємось, що книжкова виставка викличе читацький інтерес як унікальне джерело історичної інформації про події минулого.
День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Саме тому ми обираємо європейську відповідальну модель пам’ятання під гаслом «Ніколи знову» … Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Не забуваємо: той, на чиєму боці справедливість, хто захищає свою землю, завжди перемагає… Ця пам’ять робить нас сильнішими…
