Серед чисельної кількості культурно-просвітницьких заходів, які проводить науково-технічна бібліотека до різних визначних дат та подій, особливе місце займає День народження нашого міста Івано-Франківська. Саме в ці теплі травневі дні, коли ми вшановуємо велич нашого славного міста, традиційно гостями книгозбірні в свій час були відомі краєзнавці Прикарпаття. Це – Іван Бондарев, Михайло Головатий, Василь Іваночко, Наталя Храбатин, Василь Романюк, Михайло Косило. А до 55-річчя від перейменування Станіславова на Івано-Франківськ в рамках клубу за інтересами «Діалог» відбулася презентація кінострічки «Моє місто. 100 років на екрані», завдяки Тарасу Зеню та Мар’яні Заклінській.
Цьогоріч, на жаль, під час карантину, в умовах обмеження соціокультурного обслуговування користувачів, такі зустрічі не відбуваються, тому заплановані форми роботи зазнають змін. Отже, розважальний квест «Пізнай своє місто» трансформується у віртуальну подорож «Наше місто – рідний серцю дім», а також ознайомлення з однойменною книжковою виставкою, яку не можуть побачити всі бажаючі, з причини останніх подій.
В 2020 році Івано-Франківськ відзначає 358-у річницю.
Це загадкове історичне місто, яке спокійно пролягло між двома річками – Солотвинською і Надвірнянською Бистрицями. Тут немає трамваїв, лише маршрутки, тролейбуси, велосипеди та власні ноги. Втім, громадський транспорт не користується у місцевих широкою популярністю – все знаходиться близько, місто – ніби лялькове: маленьке і чарівне…
Івано-Франківськ – це відкриття для туристів. Пам’ятки архітектури часів Австро-Угорської імперії, сучасні арт-об’єкти, площі, парки, сквери, стометрівка, фортеця…
Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього»,– говорить народна мудрість. І, це дійсно так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим.
Як же все починалось?
Місто Івано-Франківськ (колишній Станиславів) було засноване в 1662 р. Андрієм Потоцьким, представником давнього галицького шляхетського роду.У міжріччі двох Бистриць, біля невеликого українського села Заболоття, він будує власне місто-фортецю. За зразок було взято Замостя, яке, на той час, вважалось ідеальним містом. Керував роботами відомий французький інженер Франсуа Корассіні.
7 травня 1662 року Андрій Потоцький видає привілей про надання магдебурзького права фортеці і поселенню, яке назвав Станиславів на честь свого сина первістка. Цей день вважається офіційною датою заснування міста.
У 1663 році король Ян Казимир юридично підтверджує магдебурзьке право та затверджує міський герб.
«Серед усіх прикарпатських міст найбільшим і найкрасивішим є Станиславів…. Його фортифікації вражають своєю довершеністю», – пише французький мандрівник Франсуа де Леран у 1687 р.
За давньоєвропейськими канонами містобудування в містах, що мали магдебурзьке право, головною площею була площа Ринок зі спорудженою на ній Ратушею, яка була не тільки органом самоврядування і окрасою міста, але й сторожовою вежею. У самій ратуші знаходився магістрат, суд та крамниці. Центром міста залишалася площа біля ратуші, звідки розходилися основні вулиці, які поєднувалися з меншими. В 1876 р. в місті з’явилося вуличне світло, спочатку вокзал, а потім й центральні вулиці частково освітлювалися газовими ліхтарями.
Відкриття залізничного руху стало для Станіславова не лише чинником престижу, а й господарського піднесення та розвитку туризму.
А ще, дуже цікавий факт, про який тепер мало хто знає: Станиславів в минулі часи був відомим як Град Діви. Свою другу назву місто отримало завдяки найбільшій святині – чудотворній іконі Матері БожоЇ Ласкавої Станиславівської.
З приходом радянської влади містом прокотились жорстокі репресії, тисячі активістів було осуджено, страчено, вивезено до Сибіру. Свідком тих страшних подій є урочище Дем’янів Лаз. Сьогодні там споруджено меморіальний комплекс.
За час німецької окупації (1941-1944рр.) було винищено більше 128 тис. мешканців Галичини, здебільшого єврейської національності.
В липні 1944р. місто було звільнене радянськими військами. Почало відновлюватись господарство міста, підприємства, залізниці. Місто жило своїм життям, заліковувало рани, завдані війною, помалу відроджувалось.
У 1962 р. місто відзначило своє 300-річчя і було перейменоване. З тих пір воно носить ім’я видатного українського письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут бував, писав і читав свої твори.
Івано-франківці, разом з усіма мешканцями Галичини, активно брали участь у демократичних перетвореннях України 1990-х років, провели декомунізацію міста... Національні синьо-жовті прапори піднялися над містом уже в квітні 1990 року, а на референдумі 1991 року громадяни масово проголосували за незалежність України.
Івано-Франківськ – відносно молоде європейське місто. Важливим і цікавим є той факт нашої новітньої історії, що президент Парламентської асамблеї Ради Європи Мікеле Ніколетті оголосив, що приз Європи 2018 здобув Івано-Франківськ. Це почесна нагорода, що призначається для того міста, яке найактивніше впроваджує європейські ідеї.
Місто славиться своїми фестивалями, імпрезами і культурно-розважальними заходами. Мальовничим видовищем є Різдвяний парад вертепів, що розливається майданами й вулицями 7–14 січня. Знаменитий Фестиваль ковалів на площі Бастіон, який проводиться вже більше 10 років, зустрічає найкращих у світі майстрів ковальської справи і приносить місту славу ковальської столиці України.
Чудове спокійне місто Західної України… Тут варто побувати всім, хоча б один раз… Франківськ має дуже затишний і чарівний центр, куди стікаються струмочки туристів в будні і свята. Центральна широка алея заставлена високими кованими статуями, які нагадують про майстерних ковалів і несуть певну символіку. Велика кількість затишних кафе, піцерій, ресторанів і магазинів завжди гостинно зустрічають своїх гостей, а музиканти розташовуються прямо на тротуарі, даруючи чудову музику і зачаровуючи здивованих перехожих... Великий фонтан, дивовижна архітектура невисоких будинків, площа Ринок і мальовнича Ратуша, багато зелені і відкритість місцевих жителів…
Що ще варто подивитися в Івано-Франківську? Вірменський собор, Кафедральний собор Воскресіння, Австрійська дирекція залізниці, Колегіальний костел Діви Марії (художній музей), сквер Міцкевича, фортечна галерея «Бастіон», палац Потоцьких, міське озеро, стометрівка, парк Шевченка, Вовчинецькі гори…
Надіємось, що ця невеличка віртуальна подорож не залишила вас байдужими – одним навіяла приємні спогади, іншим – позитивні емоції… А в когось виникло бажання побувати у нашому чарівному місті! Місті, про яке Тарас Прохасько, цьогорічний лауреат Шевченківської премії, писав:
«… сам Франківськ є лиш входом і виходом…
…поріг іншого світу; бути порогом – його найсвітліше призначення…
…тут неможливо зробити справжньої кар’єри, справжнього багатства, справжньої слави, справжнього успіху…
…тут вдається лише справжнє життя…»
День міста – це свято кожного з нас! І обличчя будь-якого міста – це, передусім, його жителі – щирі, працьовиті, високодуховні люди. Адже, саме завдяки їхнім старанням, умілим рукам, натхненній праці місто живе…
А книжково-ілюстративна виставка «Наше місто – рідний серцю дім» (яка містить різноманітну історико-краєзнавчу, довідкову літературу з даної тематики) дистанційно ознайомить вас з друкованими джерелами про рідний край.
