19 березня – день народження Ліни Костенко

lina.jpg
«Все прийшло в рух. Живемо у важкий час – відчуваємо брак естетики як повітря. Двадцяте століття не закінчилось – за ним клубочиться отруйний дим невирішених проблем минулих десятиліть. А нове століття проектує на екран майбутнього ті зловісні тіні – і нас щодня шокує новітній хоррор. Вчора – «Муза історії Кліо, мабуть, одморозила душу». А сьогодні – «Епоха зашморгнулась, як Дункан». Тому хочеться іншого виміру – там, де в коловороті циклічного міфологічного часу ми змогли б повернутись до самих себе…»
Оксана Пахльовська
(Із передмови «Невидимі причали» до книги
Ліни Костенко «Річка Геракліта»)

… а повернутися до себе, відчути невідчуване, побачити небачене, ми можемо завдяки поезії Ліни Костенко… поезії, що спрямовує нас у світ етичної гармонії й естетичної насолоди. Це не холодна вежа зі скла, не боротьба світла і темряви. Це споглядання… Завмирання... Це вірші, які любимо, знаємо напам’ять. Хочеться, щоб їх знала і любила молодь, – без цього немислимий зв’язок поколінь. Бо тут йдеться безпосередньо про нас, про наш моральний вибір, про арешти і судилища, про шляхетність одних і ницість інших. Ця поезія в часи безвір’я повертала людям віру у слово, повертала такі поняття як гідність, національна честь, самоповага, додавала впевненості й надії.

Ліна Костенко належить до тих поетів, які приходять у світ, щоб змінити його. Для багатьох її ім’я уособлює альтернативну, тобто справжню Україну. Вона є тим міцним магнітом, що тримає український світ, знаковою постаттю своєї епохи. Прониклива, наділена пророчим даром, долаючи енергією слова морок доби, Ліна Костенко дарує своєю творчістю духовне просвітління.

lina.jpg

* * *
Не треба думати мізерно...
Безсмертя є ще де-не-де...
Хтось перевіяний, як зерно,
У ґрунт поезії впаде.
Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила,
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина.





lina4.jpg

* * *
Шалені темпи. Час не наша власність.
Фантастика - не мріяв і Жюль Верн.
Кипить у нас в артеріях сучасність.
Нас із металу виклепав модерн.
Душа належить людству і епохам.
Чому ж її так раптом потрясли
осінні яблука, що сумно пахнуть льохом,
і руки матері, що яблука внесли?!









lina5.jpg
* * *
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.