Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками
Я зітхну... запалю обгорілу свічу,
Помічаю: не замки-твердині, ні храми -
Скам'янілий чорнозем -потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях,
З долини, аж немов з кам'яної гори
Надійшли. Придивляюсь:
Вкраїна, XX століття,
І не рік, а криве клеймо – "33"
80 років тому по Україні гуляла смерть, яка без війни, без посухи, без потопу спустошила села й хутори. І живі не встигали хоронити мертвих. Смерть мала ім'я – Голод. Одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу – голодомор 1932-1933 років. Багато її сторінок, вписаних криваво-чорним кольором. Їх нелегко читати, але треба, бо не можна забувати про цю страшну трагедію. Читаєш і здригаєшся від жаху.Особливо вражають сторінки, де викарбувані слова про голод. Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду. А так умирала майже вся Україна. Мільйони людей, які загинули у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно розчинитися у часі. Про них пам'ятають ті, хто вижив, їх діти та онуки. Народна пам'ять – найдостовірніше історичне джерело минулого. Адже без повної правди про минуле, якою б страшною вона не була, не мислиться процес оновлення та очищення, що відбувається в країні.
У рамках клубу за інтересами «Діалог» із студентами Інституту інженерної механіки і факультету технічного перекладу та документознавства було проведено віче-реквієм «Збудуймо пам’яті негаснучий собор». На заході висвітлювалися історичні передумови та процес голодомору на Україні. Також було зачитано ряд поезій з цієї тематики, свідчення очевидців та документальні факти із архівних матеріалів, за допомогою яких присутні мали змогу ознайомитися із наслідками цієї жахливої трагедії, геноцидом проти українського народу…
