У рамках проведення заходів до святкування річниці від дня народження Т.Г.Шевченка відбувся вечір «Поет великий! Вся твоя земля тебе шанує з гордістю сьогодні», де студенти мали нагоду в черговий раз поринути в непростий, але такий захоплюючий поетичний світ великого Кобзаря. Щоб зацікавити слухачів було вибрано один з найцікавіших аспектів його життя – це любовна лірика і місце жінки у житті Шевченка. Поет, письменник, портретист, художник і поціновував жіночої краси. Це все сказано про людину, яка творила і жила, яка прагнула волі і любові. Це про Тараса Шевченка.
За блискучим зображенням героïчного минулого та страждань поневоленого безправного народу часом можна не помiтити "iншого Шевченка" - тонкого лiрика, якому не чуже усе людське, у тому числi й кохання. Тарас Шевченко мав свiй iдеал жiнки, вiн кохав i був коханий. I хай iнтимна лiрика за обсягами поступається творам, присвяченим iншiй тематицi, його балади, вiршi та поеми про кохання являють собою чудовi зразки лiричноï поезiï.
Саме такі питання розглядалися на зустрічі із студентами Інституту економіки та управління у нафтогазовому комплексі груп ЕКП 11-2, МО 11-2, ФН 11-2, ОА 11-2. Згадувалась перша любов до кріпачки Оксани, любовний трикутник, який не зміг би розв’язати навіть Піфагор, та тугу у засланні, де він написав один з кращих ліричних віршів під назвою «Г.З.» Всі ці віхи у житті Шевченка вносили зміни в його світогляд і відклали свій відбиток на творчості відомого українця. Як висновок, можна сказати: Шевченко високо цiнував кохання, але справжнє, iдеалом якого були однолюбство, вiдданiсть, незрадливiсть i щирiсть, а також цнотлива невиннiсть i чистота стосункiв, що роблять його гiдним оспiвування. Саме таке кохання, як сонце, осяює людськi життя.
Також у рамках заходу було організовано книжково-інформаційну виставку, де можна було ознайомитися з кращими зразками творчої спадщини великого Кобзаря. А змістовніше ознайомитись з бібліотечною Шевченкіаною, поповнити свої знання всі бажаючі зможуть, завітавши до науково-технічної бібліотеки.
Якби зострілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: снилося дурній.
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!
