Україно! Ти - моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
В.Симоненко
8 січня виповнюється 80 років від дня народження В. Симоненка. Йому судилось вийти на українську літературну ниву в буремну добу хрущовської відлиги. Серед українських шестидесятників він відзначався надзвичайною громадянською мужністю, безкомпромісністю і патріотизмом.
На початку шестидесятих років В. Симоненко входить у коло київської опозиційної інтелігенції, бере активну участь в роботі комісії, що займалась розшуком місць таємного поховання жертв сталінських репресій. Він став одним із авторів Меморандуму до Київської міської ради з вимогою оприлюднити ці скорботні місця та перетворити їх у національні меморіали, що не сподобалось владі. Крім того, на Заході почали видавати твори поета ненадруковані в Україні.
Тоталітарний режим завдав поету жорстокого фізичного удару, після якого він важко хворів... В 1963 році Україна прощалася з митцем.
В. Симоненко – поет, який усе життя йшов до Храму справжньої літератури, до себе, до України, до істини. Майже кожен його вірш – про Україну, про рідну матір, про безрадісне життя простого народу. Він неначе відчував у своїх жилах кров усіх попередніх поколінь, яким не дали права сказати правду. Тому слово його сконцентрувало в собі таку потужну енергію любові і ненависті.
Різка критика лунає вже у ранній студентській ліриці поета. Особливо яскраві шедеври “47 рік” і “Брама”. “47 рік”- перша чесна згадка про третій Голодомор. Юний автор належно оцінює тогочасну соцреалістичну літературу, яка служила загарбницькій владі, не помічаючи геноциду проти свого народу:
Я не забув мужицькі очі хмурі,
Обличчя матерів налякані, тривожні,
Коли писали ви, продажні шкури,
Про їх життя щасливе і заможне.
За поетового життя побачила світ лише одна збірка “Тиша і грім”(1962). Інші збірки вийшли після смерті за сприяння друзів, хоч понівечені і спотворені цензурою.
Однак ніщо не могло вбити народну любов до митця. Його вперто читали, ризикуючи свободою, переписували і розповсюджували захалявні твори. Тільки в 1981 р. вийшла перша збірка ”Лебеді материнства”.
1995 р. В. Симоненку присуджено Державну премію України ім. Т.Шевченка.
На абонементі художньої літератури (к.22, ІІ пов.) організована тематична книжкова виставка “Народ мій є! Народ мій завжди буде!”, присвячена життєвому шляху та творчості В. Симоненка.
