Минуло 30 років, відколи 26 квітня 1986р. світ сколихнула масштабна техногенно-екологічна катастрофа – вибух на Чорнобильській атомній електростанції. За своєю силою вона у триста разів перевищувала події на Хіросімі. Цими днями по всій Україні вшановують ліквідаторів, які мужньо протистояли атому і йшли на смерть заради світлого майбутнього прийдешніх поколінь. 2016-й оголошено роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам'яті жертв Чорнобильської катастрофи. Про це йдеться в Указі Президента України № 702/2015 «Про заходи у зв'язку з 30-ми роковинами Чорнобильської катастрофи», який Глава держави підписав 14 грудня 2015 року. Значення цих подій в житті українського суспільства не пройшло повз увагу і чергове засідання клубу за інтересами «Діалог». Важливість знання минулого є тим ланцюгом, що скріплює його з майбутнім. Тому зі студентами груп ТР-13-1, МВТ-15-1, ПБ-15-1, ПІт-15-1 в рамках клубу «Діалог» було проведено годину жалоби «Світе Чорнобиль, о крик мого краю, світе Чорнобиль, то рана твоя…», присвячену пам’яті жертв Чорнобиля. Гостем зустрічі був учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, голова Івано-Франківської обласної організації "Спілка Чорнобиль" Нестор Мартинець, який також відомий як прикарпатський публіцист, поет-пісняр, громадський діяч, активіст Майдану. Він є членом Національної Спілки Журналістів України, Заслуженим діячем естрадного мистецтва України, підполковником Українського реєстрового козацтва. Автор багатьох книг, серед яких збірка поезій "Знищений Чорнобиль мені сниться". Молодь з великою цікавістю слухала аналіз причин вибуху на електростанції, перебіг евакуації населення, про 30-ти кілометрову зону відчуження та зміни у природі, які відбулися після осідання радіації. Нестор Михайлович відповідав на численні запитання студентів, і згадував теплими словами своїх побратимів: «як не вони, то хто?». Ми щиро вдячні п.Нестору за змістовну і цікаву зустріч. Тим, кого з нами нема, присвячую... Посадімо квітки, Запалімо свічки В пам"ять тих , кого з нами нема. Проти атома йшов За життя хто й любов. Кого атом забрав, мов війна. Діти й внуки живуть, На могили ідуть До людей найрідніщших своїх, Щоб згадати про них, Про таких дорогих, Мов за чийсь відпокутувать гріх. Помолімось і ми Разом з цими дітьми, Із онуками їхніми теж, Що життя віддали, Щоб втішалися ми Світом цим. що для нас ще цвіте. А для них далина Невідома така, Бо ще звідти ніхто не вернувсь, І сердечна сльоза По щоці потекла, Зажиття мов подяка комусь. (Нестор Мартинець) |
|||