Як довго ждали ми своєї волі слова.
І ось воно співа, бринить.
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п’янить.
(Олександр Олесь)
Зараз на нашій планеті за оцінками фахівців всесвітньої організації ЮНЕСКО налічується близько 6-ти тисяч мов, причому половина з них перебуває під прямою загрозою зникнення.
Окрема, самостійна мова – це своєрідний носій цілком певних традицій та культурної спадщини, що в свою чергу вказує на конкретну цінність, яку вона може представляти хоча б з точки зору історичної аналітики. У 1999-му році, за даними проекту DilovaMova.com, на 30-й сесії Генеральної конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, було прийнято рішення заснувати Міжнародний день рідної мови. Датою щорічного свята вибрано 21 лютого. Це всесвітнє свято було засноване з метою сприяння багатому культурному та мовному різноманіттю. Збереження багатомовності дає можливість зберегти не тільки унікальний погляд на нашу тисячолітню історію і культуру, але й виробити найбільш широкі підходи у сфері взаєморозуміння і людяності.
«Скільки я знаю мов, стільки разів я людина», – говорить народна мудрість. Та багатство, втілене в скарбниці інших мов, залишиться для людини недосяжним, якщо вона не оволоділа рідною мовою, не відчула її краси. Мова – духовне багатство народу. Ми часто чуємо ці слова, але не завжди задумуємось над їхньою глибиною. Адже мова – це історія життя наших далеких предків, це наш родовід, це колискова, яку співала нам у дитинстві матуся. Нині українська мова – одна з найбагатших мов світу. Наша мова, мов неповторний самоцвіт, виграє барвами веселки, має своє звучання, свою вагомість, свою красу. Для цього добре потрудились Г.С. Сковорода, І.П. Котляревський, Т.Г. Шевченко, Марко Вовчок, Леся Українка, Панас Мирний, І. Франко та багато інших. Кожен з них вніс у розвиток мови часточку досвіду свого, часточку душі. Продовжили ці традиції і представники красного письменства: О. Гончар, Л. Костенко, Д. Павличко, В. Симоненко, І. Драч…
Отже, нам є чим пишатися, що шанувати, кого наслідувати.
Віримо у майбутнє мови нашої, у світлу долю народу, бо мова – це найвищий дар людини й народу. Любімо рідну мову, бережімо і плекаймо її. Тоді вона буде шанованою, як і інші державні мови в більшості країн світу.
