Чорнобиль: крізь об'єктив часу

Минуло 30 років, відколи 26 квітня 1986р. світ сколихнула масштабна техногенно-екологічна катастрофа – вибух на Чорнобильській атомній електростанції. За своєю силою вона у триста разів перевищувала події на Хіросімі. Цими днями по всій Україні вшановують ліквідаторів, які мужньо протистояли атому і йшли на смерть заради світлого майбутнього прийдешніх поколінь.

socrat2.jpg

2016-й оголошено роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам'яті жертв Чорнобильської катастрофи. Про це йдеться в Указі Президента України № 702/2015 «Про заходи у зв'язку з 30-ми роковинами Чорнобильської катастрофи», який Глава держави підписав 14 грудня 2015 року. Значення цих подій в житті українського суспільства не пройшло повз увагу і чергове засідання клубу за інтересами «Діалог».

socrat2.jpg

Важливість знання минулого є тим ланцюгом, що скріплює його з майбутнім. Тому зі студентами груп ТР-13-1, МВТ-15-1, ПБ-15-1, ПІт-15-1 в рамках клубу «Діалог» було проведено годину жалоби «Світе Чорнобиль, о крик мого краю, світе Чорнобиль, то рана твоя…», присвячену пам’яті жертв Чорнобиля. Гостем зустрічі був учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, голова Івано-Франківської обласної організації "Спілка Чорнобиль" Нестор Мартинець, який також відомий як прикарпатський публіцист, поет-пісняр, громадський діяч, активіст Майдану. Він є членом Національної Спілки Журналістів України, Заслуженим діячем естрадного мистецтва України, підполковником Українського реєстрового козацтва. Автор багатьох книг, серед яких збірка поезій "Знищений Чорнобиль мені сниться".

socrat2.jpg

Молодь з великою цікавістю слухала аналіз причин вибуху на електростанції, перебіг евакуації населення, про 30-ти кілометрову зону відчуження та зміни у природі, які відбулися після осідання радіації. Нестор Михайлович відповідав на численні запитання студентів, і згадував теплими словами своїх побратимів: «як не вони, то хто?». Ми щиро вдячні п.Нестору за змістовну і цікаву зустріч.

Тим, кого з нами нема, присвячую...


Посадімо квітки,
Запалімо свічки
В пам"ять тих , кого з нами нема.
Проти атома йшов
За життя хто й любов.
Кого атом забрав, мов війна.
Діти й внуки живуть,
На могили ідуть
До людей найрідніщших своїх,
Щоб згадати про них,
Про таких дорогих,
Мов за чийсь відпокутувать гріх.
Помолімось і ми
Разом з цими дітьми,
Із онуками їхніми теж,
Що життя віддали,
Щоб втішалися ми
Світом цим. що для нас ще цвіте.
А для них далина
Невідома така,
Бо ще звідти ніхто не вернувсь,
І сердечна сльоза
По щоці потекла,
Зажиття мов подяка комусь.

(Нестор Мартинець)