У останній місяць весни, у травні, коли природа Мати виряджає свою доню Землю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці й радості, люди висловлюють подяку материнській самопожертві і відзначають надзвичайно світле свято – День матері. Воно схоже на ніжну травневу квітку, від якої не хочеться відводити очей. Свято прийшло до нас із забуття, переживши нещадні заборони, й повертає нас душею до давніх традицій, щоб ми вміли проносити крізь усе життя шану до Матері. А слово це для кожного українця символізує священну трійцю – рідну матір, матір-Україну та Матір Божу. Вони є тими чистими джерелами, з яких людина живиться від першого свого подиху на цьому світі до останніх днів життя. Материнське серце здатне перейматися болем на відстані, журитися долею своїх дітей, онуків усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б... Слово «Мама» росте з нами тихо і непомітно, як ростуть дерева, сходить сонце, як тихо світить веселка і гладить по голівці дитину рідна рука. І так тихо приходить на уста – промінцем маминої усмішки і ласкавістю її очей, теплою лагідністю і вечірньою молитвою. Вшановуючи матір,ми вшановуємо начало всього сущого, берегиню земного буття, адже попри всі негаразди сучасна українська жінка вміє бути веселою, гостинною, щедрою, вдячною, знає ціну справжніх людських почуттів і завжди велична у своїй небайдужості до рідної землі. Отже, завжди шануймо своїх матерів та дякуємо за все. Саме такі емоційні почуття любові та вдячності до наших матерів стали лейтмотивом літературно-музичної композиції «Мамо, я дякую тобі за все», безпосередніми учасниками якої стали студенти Інституту архітектури, будівництва і туризму. |
|||