Завершення доби Бароко в історії української культури знаменувалося появою чи не найзначнішого в історії філософської думки України вчення, творцем якого був видатний філософ і поет, співак і музикант, байкар і педагог Григорій Сковорода. Народився він 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині в козацько-селянській родині. З дитячих років виявляв схильність до літератури та музики. Був Григорій Сковорода і співаком придворної капели в Петербурзі, і у складі місії, яку очолював генерал Вишневський з місією до Угорщини. Повернувшись з Угорщини Г. Сковорода викладає поетику в Переяславській семінарії. Працював Григорій Савич і домашнім учителем, і викладав у Харківському Колегіумі. Цей час означено активною поетичною творчістю, розробкою власної філософської та життєвої позиції. З 1769 р. мислитель рішуче відмовляється від будь-яких офіційних посад, обираючи долю мандрівного філософа.
Філософія Григорія Сковороди зосереджується на людинознавчій, етико-гуманістичній проблематиці. Він підносив істинно людське, духовне начало в людині.