… а повернутися до себе, відчути невідчуване, побачити небачене, ми можемо завдяки поезії Ліни Костенко… поезії, що спрямовує нас у світ етичної гармонії й естетичної насолоди. Це не холодна вежа зі скла, не боротьба світла і темряви. Це споглядання… Завмирання... Це вірші, які любимо, знаємо напам’ять. Хочеться, щоб їх знала і любила молодь, – без цього немислимий зв’язок поколінь. Бо тут йдеться безпосередньо про нас, про наш моральний вибір, про арешти і судилища, про шляхетність одних і ницість інших. Ця поезія в часи безвір’я повертала людям віру у слово, повертала такі поняття як гідність, національна честь, самоповага, додавала впевненості й надії. Ліна Костенко належить до тих поетів, які приходять у світ, щоб змінити його. Для багатьох її ім’я уособлює альтернативну, тобто справжню Україну. Вона є тим міцним магнітом, що тримає український світ, знаковою постаттю своєї епохи. Прониклива, наділена пророчим даром, долаючи енергією слова морок доби, Ліна Костенко дарує своєю творчістю духовне просвітління.
Не треба думати мізерно... Безсмертя є ще де-не-де... Хтось перевіяний, як зерно, У ґрунт поезії впаде. Митцю не треба нагород, Його судьба нагородила, Коли в людини є народ, Тоді вона уже людина.
Шалені темпи. Час не наша власність. Фантастика - не мріяв і Жюль Верн. Кипить у нас в артеріях сучасність. Нас із металу виклепав модерн. Душа належить людству і епохам. Чому ж її так раптом потрясли осінні яблука, що сумно пахнуть льохом, і руки матері, що яблука внесли?!  Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, а ми, нічого, – пройдемо, як тіні, щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки. |
|||
 |
Науково-технічна бібліотека ІФНТУНГ |
|
|
|
|
