Вершина розвитку давньогрецької філософії датується приблизно від другої половини V до кінця IV ст. до н.е. Сократ (470 – 399 рр. до н.е.) – один із фундаторів діалектики, “філософії людини“ та маєвтики як методу пізнання моральних, правових, політичних понять та процесів і філософії як “науки про дух “. Ніяких творів Сократ після себе не залишив. Свої думки він викладав у бесідах та дискусіях на вулицях, площах, базарах, у майстернях митців і ремісників, на зустрічах з невідомими йому людьми, друзями, опонентами, як правило босим та у жебрацькому одязі. На відміну від своїх попередників, цей мислитель не цікавився питаннями, пов’язаними з природою, а займався виключно етикою і логікою, яку вважав необхідною умовою висвітлення етичних проблем. Мірою всіх речей для Сократа була не суб‘єктивно-випадкова одинична людина, а людина як розумна, мисляча істота, адже в мисленні знаходять своє вираження загальні закони.

Видача літератури студентам 1-5 курсів на другий навчальний семестр буде проводитись з 19.02.2015 р. на абонементі навчальної літератури (к. 11, I пов.) науково-технічної бібліотеки.