Трагічні події 1921-1923 р.р. – перша сторінка в історії України, пов’язана з масовими смертями населення від голоду, що призвело до важких соціально-економічних наслідків. Тоді в Україні загинуло близько двох мільйонів людей. Саме у цей період закріпилась практика нехтування інтересами України.
Після завершення революції і громадянської війни політичне і соціально – економічне становище України було надзвичайно важким: виробництво промислової продукції знизилося, через примусовий збір зерна селяни почали організовуватись у повстанські групи. Ситуацію ускладнила катастрофічна засуха. Особливо важке становище склалося в Катеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях. Це були райони, які до Першої світової війни слугували головними експортерами хліба.
Незважаючи на засуху та неврожай, що охопили південні, степові райони України, більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель, намагаючись придушити повстанський рух селян. Це був перший штучний голод в Україні, якого можна було уникнути, якби влада своєчасно подбала про перерозподіл ресурсів, які тоді були в її розпорядженні. Москва вимагала хліба для промислових центрів Росії, незважаючи на голод в Україні, також зерно експортували за кордон.
Партійне керівництво довгий час приховувало масштаби голоду, відмовлялося від міжнародної допомоги. Уряд також вперто відмовляв голодуючим України в дозволі на закупівлю зерна у врожайних місцевостях, проте таке право надавалось голодуючим Росії. Тільки в січні 1922 р. було дозволено звернутися за допомогою до міжнародних організацій.
З метою ознайомлення коритувачів з трагічними сторінками голоду в Україні на абонементі художньої літератури (к.22, ІІ пов.) організована розгорнута ілюстративна виставка «Перший штучний голод в Україні 1921-1923 р.р.».
