Пам’яті безвинно звинувачених

Тож ревно помолімося за всіх,
Кого сувора доля не пригорне,
Хто не зазна ні радості, ні втіх,
За всіх, кого нещадно чавлять жорна,
Кому завмер у горлі криком сміх,
Чиї неясні дні, як ночі, чорні.
Ти, Боже, їх у темряві не кинь,
Благослови їм шлях серед пустинь…
(Юрій Клен, Із поеми «Прокляті роки», 1937)

Щороку у третю неділю травня Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій.
Масові репресивні операції у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію».
Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
Як відомо 2 червня 1937-го було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи».
Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори. За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу.
Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Й.Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.
У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991–2001 років було реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації — 117 тисячам 243 особам.
У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки»…

repres0120.jpg

А в ті роки в жорна безжальної репресивної машини потрапили сотні тисяч людей. Майже в кожній українській родині можна знайти відбитки тих страшних подій. Ці рани не гояться ніколи.
З метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, в науково-технічній бібліотеці оформлено книжково-інформаційну виставку-пам'ять «Забуттю не підлягає».
На ній представлені книги та статті періодичних видань про репресії радянської влади щодо українців. Презентовано видання – Борис Гривачевський «Листи з Соловків», Яр Славутич «Розстріляна муза», збірки «Розстріляне відродження», «Українське розстріляне відродження», твори Івана Багряного, Миколи Хвильового, Сергія Пилипенка та ін.
Книжкова виставка спрямована на відродження національної пам'яті, яка висвітлює питання щодо жертв політичних репресій, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства.
Сьогодні не має бути жодних таємниць, замовчувань та викривлень у питаннях, які стосуються політичних репресій. Злочини, яким немає прощення, минуле з гірким присмаком у світлі воскреслої правди постає перед нами по-новому.

Деякі вражаючі факти про Великий терор в Україні
Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
За іронією долі, злочин комуністів у Биківні був викритий за часів німецької окупації. У 1941 році німці, за участю представників Міжнародного комітету Червоного Хреста і місцевого населення, провели розкопки в Биківнянському лісі. Інформація про масові радянські поховання в Биківні з’явилася в пресі. Історик Юрій Шаповал стверджує, що німці навіть хотіли увічнити пам'ять жертв.
Інші місця масових поховань жертв Великого терору політичних репресій 1937–1938 рр. – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 р. також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкаведисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.

repres02220.jpg

27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
В рамках Великого терору НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 року), «польська» (11 серпня 1937 року), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».
Влітку 1937 року введено ряд нормативних документів, які посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню.
Термін «Ворог народу» в СРСР був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, але і вписаним у Конституцію 1936-го, згідно 131 статті якої «ворогами народу» оголошувались особи, які вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність.

…Пам’ятати трагічні сторінки своєї країни – це є національний і духовний обов’язок кожного українця. Це та пам’ять, на якій будується наше майбутнє…