25 лютого - 144-та річниця від дня народження відомої української письменниці, перекладача, культурного діяча Лесі Українки. Євген Маланюк писав про Лесю Українку як про національне явище. "Це прояв нації – напередодні її політичного відродження й спізненого культурного самоусвідомлення".У Лесі Українки є такі вірші, що не були надруковані ані за життя поетеси, ані в пізніших збірних виданнях. І справа тут не тільки в цензурних обмеженнях... Маланюк припускає, що авторка сама не бачила читача, спроможного ці поезії сприйняти, і тому просто не хотіла їх публікувати. Один з віршів, датованих роком 1904, особливо вразив його "своєю могутньою візійністю й просто пророчественністю, які вповні сприйняти може лише сучасний читач": Україно моя! Сам бог поставив супроти тебе силу невблаганну сліпої долі. Оточив тебе народами, що, мов леви в пустині, рикали, прагнучи твоєї крові, послав на тебе тьму таку, що в ній брати братів не пізнавали рідних, і в тьмі з’явився хтось непоборимий, якийсь дух часу, що волав ворожо: «Смерть Україні»! – Та знялась високо Богданова правиця, і народи розбіглися, немов шакали ниці, брати братів пізнали і з’єднались. І дух сказав: «Ти переміг, Богдане! Тепер твоя земля обітована». І вже Богдан пройшов по тій землі від краю і до краю. Свято згоди між ним і духом гучно відбулося в золотоверхім місті. Але раптом дух зрадив. знову тьма, і жах, і розбрат. І знов настав єгипетський полон, та не в чужій землі, а в нашій власній. А далі розлилось червоне море, і розділилося по половині, і знов злилось докупи й затопило – кого? Ой леле! Новий фараон пройшов живий через червоне море, але їздець і кінь пропав навіки. Співай, радій, ненависна чужинко, бий в бубни і лети в танок з нестяму, кінь і їздець в червонім морі згинув, тобі зостався спадок на покраси, бо зносиш ти України клейноди, святкуючи над нею перемогу. Такий для нас був вихід із Єгипту, немов потоп. Заграло та й ущухло Червоне море, висохло, й осталась безрадісна пустиня після нього, і став по ній блукать новий Ізраїль, по тій своїй землі обітованій, немов якась отара безпричальна. З отарою блукали й пастухи, вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем. Коли ж у їх з’являвся дух величний, що вогняним стовпом палав у тьмі, а вдень ішов, мов туча грізно-біла, вони не вірили своїм очам, і врозтіч розбігались манівцями, і попадали ворогам в полон. ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі? Який ми гріх вчинили проти духа, що він зламав свій заповіт великий, той, взятий з бою волі заповіт? Так доверши ж до краю тую зраду, розбий, розсій нас геть по цілім світі, тоді, либонь, журба по ріднім краю навчить нас, де і як його шукать. Тоді покаже батько свому сину на срібне марево удалині і скаже: "Он земля твого народу! Борись і добувайся батьківщини, бо прийдеться загинуть у вигнанні чужою-чуженицею, в неславі". І, може, дасться заповіт новий, і дух нові напише нам скрижалі. свому народу землю? хто розбив нам скрижалі серця, духу заповіт? Коли скінчиться той полон великий, що нас зайняв в землі обітованій? І доки рідний край Єгиптом буде? Коли загине новий Вавілон? (10.09.1904 Зелений Гай) Джерело: http://politiko.ua/blogpost23265 Всіх, хто прагне детальніше ознайомитися з життєвим та творчим шляхом видатної української поетеси Лесі Українки, запрошуємо відвідати абонемент художньої літератури.
|
|||
 |
Науково-технічна бібліотека ІФНТУНГ |
|
|
|
|
